Михаил Маркитанов (mikhael_mark) wrote,
Михаил Маркитанов
mikhael_mark

Соломия Галицкая. Бандеровка. Окончание.

Оригинал здесь. Начало здесь.



Частина 3

З того часу сплутались дороги,
Та якось усе пішло не так.
Відволік її від дум глибоких
Ледве чутний гавкіт злих собак.

Це облога. Жінка здогадалась.
Все було немов жахливий сон.
Звуки невблаганно наближались,
Люди в формі оточили схрон.


Розпочався бій та стрілянина,
Їх було десятки два солдат.
Галя обійняла свого сина,
А Роман — взяв в руки автомат.

Партизани билися завзято,
Бій не на життя був, а на смерть.
Але неминучий час розплати,
За гріхи платити треба вщерть.

Жінка на Романа озирнулась,
Любий сходив кров’ю на очах.
У цю мить наручники зімкнулись,
На тендітних зморених руках.

Дні в холодній камері тривалі,
У неволі квітка відцвіте.
Громом покотилося по залі:
«Всім, увага, встати! Суд іде!».

А підсудна плакала й мовчала,
Не знайшлося в виправдання слів.
На підлогу хустка біла впала,
А на ній кривавий мак горів.

Серце гірко тужило за сином,
Без батьків нелегко сироті.
А в той час, коханий на колінах,
Сльози лив на Божому суді.

Ось і все... Позаду мить рішуча...
Вирок суду грізно прозвучав.
Крізь тумани та сніги колючі,
Потяг до Сибіру швидко мчав.

Підіймався буревій холодний,
Звіддаля донісся гавкіт псів.
І ГУЛАГ, немов хижак голодний,
Вовчу свою пащу розтулив...





Частина 4

В Ленінграді свято тріумфальне,
Вирував музичний фестиваль,
На великій сцені театральній
Надив душі молодий скрипаль.

Від овацій сколихнулась зала,
Під чарівний наспів скрипаля.
Літня жінка сльози витирала,
Дивлячись на сина з віддаля.

Закривила знов на серці рана
І душа зітхнула в унісон.
В хлопця очі сині, як в Романа
І русяві кучері, мов льон.

Він стояв так близько і далеко,
Розділяв їх величезний крок.
Та його зробити так нелегко,
Бо з життя не стерти помилок.

Як тепер їй сина обійняти?
Як знайти хоча би пару слів?
А якщо він не захоче знати
Неньку, яка вийшла з таборів?

А музика щиро посміхався,
Та казкові ритми грав на біс.
Лагідно смичком до струн торкався,
У серця вогонь небесний ніс.

А під вечір, після фестивалю,
Жінка перестріла скрипаля.
«Синку мій.», - сказала тихо мати,
«Я є рідна матінка твоя.

Ти пробач, що я тебе шукала,
Ти пробач, що я тебе знайшла,
І за те, що вбивцю покохала
Та безглуздо в ліс за ним пішла.

Споглядала небо я крізь ґрати,
Гіркоти напилась через край.
Якщо ти не схочеш мене знати,
То хоч зла на серці не тримай...».

Син мовчав, та раптом посміхнувся,
І до серця неньку притулив,
Поцілунком сивини торкнувся.
Все позаду. Він її простив.

Ленінград приваблював красою,
Над Невою плавно звівся міст.
А біля води стояли двоє,
Сива жінка й молодий артист.




Tags: Великая Отечественная война, История Отечества, История Украины, УПА - армия вурдалаков
Subscribe

promo mikhael_mark december 26, 2019 12:52 8
Buy for 10 tokens
Как известно, одним из главных аргументов тех, кто категорически выступает против передачи храмовых зданий верующим, является ограниченность финансовых ресурсов у Церкви и отсутствие понимания "всей всемирно культурной ценности этих старинных памятников". В итоге, делается вывод,…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments